Новини

«Тарасова казка» - ключ до серця української дитини

Кожна людина «складається» із трьох особистостей. Перша – та, якою її бачать оточуючі, друга – якою вона сама себе бачить, і третя – якою є насправді.

Ці слова належать сучасному індійському філософу Бхагавану Шрі Сатья Саї Бабі. Я неспроста торкнулась цього аспекту людського буття, адже це ті важливі миттєвості, які формують грані основ людського життя.

Українці мають пишатися тим, що живуть в Україні, яка подарувала світові генія і пророка Тараса Шевченка. Але пишатися – замало. Спробуймо у свій спосіб торкнутися витоків його душі, як це зробив тернопільський письменник Богдан Мельничук у п’єсі «Тарасова казка». Твір шляхетно скроєний із двох часових просторів: сьогодення та минувшини.

Щоб відчути й осмислити Тарасову велич, автор п’єси пропонує зазирнути в інший часовий вимір. Втілити цей задум із допомогою новітніх технічних засобів допомогли художниця Оксана Федун (мультиплікація), Володимир Баранов, Володимир Лісовий (музичне оформлення), сценічний рух – Дмитро Татарінов.

Однак справжня п’єса стає п’єсою тільки тоді, коли потрапляє до рук справжнього режисера. Переконливим доказом цього став тандем двох творчих особистостей: вже згаданого Богдана Мельничука та режисера Володимира Лісового. Широкий політ думки, неприйняття стереотипів у відтворенні образів – об’єднало цих талановитих людей, завдяки яким і народилася «Тарасова казка».

Невелика за обсягом, але ємкісна за фактажем вистава нагадує акварельне епічне полотно, яке завдяки вдало підібраній гамі кольорів та звуків акцентує увагу на головних стрижневих подіях у житті поета.

Поряд з головними героями – малим Тарасиком та школяркою Оксанкою (нашою сучасницею) постають містичні образи з тонкого невидимого світу – Примара Забуття та Добра Пам’ять. Образи дуже важливі у патріотично-виховному процесі сучасної дитини. Адже спостерігаючи за їхньою поведінкою, маленькі глядачі братимуть приклад із Доброї Пам’яті, а не з Примари, яка несе тільки зло і намагається захопити дитячі серця.

Фантастична мандрівка у далеке дитинство маленького Тарасика: дивовижний Звенигородський край на Черкащині з його могутніми дубами, пташиним співом (тут варто сказати про вдалі декорації) наповнили сценку вібраціями доброти та величальної завершеності. Сьогодні, у наш неспокійний час починаєш усвідомлювати, як формувалися духовні витоки майбутнього пророка. «Всі дороги перехрещуються, а яка з них наша?» - запитує хтось із героїв. Дуже важлива фраза, яку мимоволі кожний, хто її чує, обов’язково «приміряє» до себе.

Чарівне перо і пензлик – вдала письменницька знахідка, яка символізує «зброю» поета. Це та художня деталь, яка формує «енергетичний» стовп вистави, стирає невидиму у часі межу між головним героєм і глядачем. Натомість з’являється дивовижне відчуття рідності. А чого вартий діалог Тарасика з козаками? Рішучість, відвага, впевненість. Особливої правдивості додає гра «живих» акторів з ляльками.

Зазвичай про малого Тараса інформації небагато, але навіть те, що маємо, змушує нас домислювати, уявляти, фантазувати. У мене також виникла асоціація із пазлами. Якщо у складеній картині кількох їх не вистачає, картина буде недовершеною. Автору і режисеру напрочуд добре вдалося завершити остаточний портрет Тараса Шевченка у всіх його аспектах.

Вистава «Тарасова казка» ріднить і наближає нас до душі поета, бо вона у нього без сумніву велика і… досяжна. Загалом «Тарасова казка» претендує на довге театральне життя, адже в ній закладено духовно-патріотичний ключ до серця української дитини.