Новини

На благодатній ниві «Вар-Сави»

Григорій Сковорода… Між ним і нами відстань завдовжки у 300 років. Містика: що далі він від нас віддаляється (його фізична присутність на Землі), то ближчою стає його духовна сутність. Переконатись у цьому змогли всі, хто відвідав прем’єру «Вар-Сава», яку підготували з нагоди 300-річчя Григорія Савича Сковороди лялькарі Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки. Бо хто сказав, що філософія – це тільки для дорослих? Аж ніяк! До речі, філософія грецькою означає любов до мудрості.

Обдарований режисер-постановник Дмитро Татарінов втілив геніальний задум. Кожний із присутніх мав унікальний шанс відкрити всередині себе свого і неповторного філософа Сковороду, від малого – й до великого! Пробудити в собі вічні цінності Любові, Віри, Добра. І як це важливо для учнів молодшої школи, в яких формується характер – не мені вам казати. Розчулив харків’янин Максимко, власник першого квитка. Директор театру Іван Шелеп подарував йому «Буквар Миру» із творами Сковороди. Слобожанщина – рідний край філософа – який цікавий збіг обставин. Вражень і відчуттів після перегляду – багато. Вар-Сава – це один із творчих псевдонімів українського філософа, що означає син Сави. «Мій «Сад божественних пісень» геть засох і припадає пилом віків. Людям не потрібна більше філософія», - бідкається головний персонаж Григорій Сковорода. І є чому. Уявіть, «простояти» у музеї 300 років! «Ні, каже мислитель, - я так більше не можу». Ось вона – ключова фраза, режисерська знахідка, з якої все починається у виставі. Її часовий простір розширюється і стає об’єктивною реальністю. Реальністю, в якій криються дві площини: минуле і теперішнє. Здавалось би, як можна об’єднати у собі дві чималі відстані, дві епохи? Виявляється, можна. Креативний підхід режисера розставляє всі крапки над «і». На сцені з’являється дерево, яке в суті своїй символізує вічне життя. На початку вистави воно сухе і безлисте, це один із символів забуття. Але яка могутня сила сковородинівського слова! Дерево «підживлюють» байками, і воно… розцвітає, а згодом, у фінальній сцені – плодоносить. Григорій Сковорода з’являється перед нами у двох іпостасях: із минулого і теперішнього просторів. Діалог двох Григоріїв рясніє висловлюваннями, любомудрівськими настановами. У виставі кілька мізансцен, в яких байки з повчальним змістом. Ось як «Олениця та кабан», «Ворона і чиж» - у них інформація про те, що людину визначає не зовнішній вигляд, а внутрішня сутність. Ех, як нам донині бракує розуміння цієї вічної сентенції! Звісно, сценічному герою Сковороди не бракує почуття гумору, і він кепкує сам із себе та сучасників, недооцінюючи своєї значущості. Йдеться про мізансцену, де він спостерігає, як гурт сучасників збігається до дерева… Там лежить… купюра із зображенням філософа: « Якби не моє зображення на ній, то б і не знали мене». А з яким сумом віддаленілий філософ ділиться наболілим про своє 300-річне свмотнє стояння у музеї теперішньому, мовляв, привели якось сюди дітей, а вони навіть не глянули у його бік, б обули зосереджені у якихось « квадратних дощечках». Спостерігаючи цей сюжетний діалог, я завмерла в очікуванні: як режисер подасть наступний діалог? Дивовижа! Григорій Сковорода, який «живе» у нашому часовому вимірі, нагадує іншому «проминулому» Сковороді про їхню байку «Годинникові колеса» і тлумачить, що сучасні люди дуже полюбляють техніку. Інсценізація байки відбувається у вигляді танцю, що зображує механізм роботи годинникових коліщат, одне з них рухається не так, як усі решта. Але й не це головне, а потік крилатих думок. Ніхто нікому не заважає. Тому рухатися треба так, як задумав майстер. У людей з різними природними задатками і шляхи різні, але мета у всіх має бути одна – чесність, лад і любов. Окрім згаданих творів, які представлені назагал, відбувається своєрідна інтерпретація інших байок – «Вовк і козеня», «Змія і буфон». Їхня суть не втратила актуальності і по сьогодні.

У виставі не просто відбувається знайомство з основними життєвими віхами українського філософа Сократа, бо саме так називають Сковороду, це нагадування усім нам про загальнолюдські моральні цінності, які ніхто й ніколи не відміняв. А ще вона про його виняткову любов до Слова і Музики. Як важливо займатися тим, що тобі до вподоби, що тобі Творець вклав у серце і душу. У протилежному випадку – катастрофа для реалізації головного призначення в житті, яким тебе нагородив творець, а ти його обминув, не помітив. «Благодатна нива доброго слухача, іди до них, Грицю, не бійся». І він іде, він з нами, він підказує, навчає, настановлює, аби ми з вами не були байдужими, не черствіли душею і серцем.